|
"Районний центр, на обох берегах Стрипи. 72 км від Тернополя. Населення 12,5 тис.
мешканців.Відоме з 1397 р. У XVIII ст. ним володіли магнати Потоцькі, які спорудили тут
ратушу, монастир, костел, церкви. У 1515 році місто одержало магдебурзьке право. Тут
підписаний мирний договір (1672р.) між Польщею і Туреччиною.
Бучач розташований на південному заході Тернопільщини, на перехресті шосейних доріг, що
ведуть на Струсів і Тернопіль, Монастириськ та Івано-Франківськ, Чортків і Заліщики,
Золотий Потік і Коломию, Золотники і Зарваницю. Залізнична станція Бучач - нині кінцева.
Неписана історія міста сягає сивої давнини. На Федір-горі під час археологічних розкопок
(1924 р.) знайдені кам'яні долота і тесла із старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар
- типовий для племен культури лінійно - стрічкової кераміки (6 - 3 тис. до Р.Х.). На березі
Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання
бронзового віку. Назва міста походить від старослов'янського слова "буча", в значенні
"корінна вода напровесні, бистрина і глибінь", що досить точно відображає навколишній
ландшафт.
Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 роки. На території
міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько -
Волинського князівства. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і
Литвою, Східну Галичину (в т.ч. Бучач) захопили поляки. Бучач належав литовським магнатам
гербу Абданк, які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських татар.
Михайло Бучацький був галицьким старостою, Іван-подільським воєводою, Яків (останній нащадок
цього роду) - єпископом кам'янецьким, холмським і полоцьким. "Абданки" правили містом до
кінця XVI ст., відтак - Гольські, а з 1632 року - Потоцькі."
|
