Краткие справки о Меджибоже.
М Е Ж И Б І Ж
В цьому селищі знаходиться друга за популрністю та відомістю фортеця Хмельниччини після Кам"янця.
Назва походить від того, що поселення розташоване "межи Бугами": тут Південний Буг з'єднується з своєю лівою затокою Бужком. Знаходиться Меджибіж в 25 км. на схід від обласного центру, в кілометрі від траси Хмельницький-Вінниця. Фортецю з дороги побачити важко, але можливо, зате неможливо не побачити придорожну забігайлівку в вигляді фортеці, яка так і називається - "Меджибіж". Тут звертаємо на бокову дорогу, переїжджаємо через міст - і перед нами відкривається панорама могутньої твердині, що досить непогано збереглася до наших часів.
Неподалік від фортеці - руїни костелу 1600 р. Поруч -залишки келій домініканського монастиря. Зруйновано споруду 1962 р. за наказом головаря колгоспу, який страждав на жорстокий дефіцит каміння.
Меджибіж відомий в історії з 12 ст. як місто Побужжя, що мало торгові зв'язки з іншими поселеннями Волині та Київщини. В 13 ст. Меджибіж належав до Болохівської землі, і вже тоді, певно, мав дерев'яну фортецю з земляними валами, та твердиня була знищена за часів боротьби князя галицького з татарами. Відомо, що наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень українських міст близько 1255 р. Після цього край попав під безпосередню владу татар і залишався під нею майже 100 років.
Коли Ольгерд 1362 р. прогнав з Поділля татарів, місто належало до Луцької землі. Потім - до князівства Литовського. 1444 р., поляки приєднали Меджибіж і Хмільник до Польщі, створивши Меджибозьку округу.
В першій чверті 16 ст. місто стало приватною власністю - з 1540-го р і майже 200 років ним володіли Сєнявські.
Місто лежало на з'єднанні двох татарських шляхів : Чорного і Кучманського, тому було тут зведено мурований замок. Перші відомості про нього є за 1516 роком. За бурхливих козацько-польських воєн фортеця переходила з рук в руки: то до козаків, то до поляків, то до турків. На самому початку овстання 1648 р. фортеця була захоплена козаками, та наступного року її відбили польські війська. В 1650 Хмельницький по дорозі до Кам'янця стояв під Меджибожем обозом, невелика польська залога фортеці була змушена залишити замок - і його зайняв гетьман, та ненадовго.
В 1657 р. козаки втягли в війну угорського князя Ракоці, він з своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем.
В турецьких руках місто було в 1672-1699 рр.
На поч. 18 ст. Меджибіж постраждав від місцевого населення, коли повстанці в 1702 р. обложили замок. З 1730 р. маєтністю володіли Чарторийські. В 1831 їх майно було конфісковано за участь в польському повстанні, з того часу в замку були так звані "таборові збори" - тут стояло військо.
Саме завдяки тому,що замок довго використовувався, він, можливо, і зберігся до наших часів так непогано.
Хоча в 17 - 18 ст. Меджибіж потерпав від багатьох воєнних подій, але місто було чимале й славилося торгівлею та виробництвом. 1593 р. Адам Сєнявський надав місту магдебургію, та й інші власники надавали ремісникам - ткачам, гончарам, ковалям, шевцям та кравцям - грамоти на підтвердження їхніх прав. Досі зберігаються 5 пергаментних грамот Меджибізьких власників про права цехів в 16-18 століттях.
Меджибізькі міщани мали жваві торгові зв'язки з Львовом та його братством, Київом, Польщею. В місті було кілька церков з братствами при них, одна з них - Успенська - зразок оборонного сакрального будівництва 17 ст.
1570 р. сюди дійшов реформаторський рух - тут була протестантська громада. Кальвіністським проповідником був Томаш Ходоровський.
Була й численна єврейська община. Меджибіж - батьківщина хасидизму, тут 1740 оселився Ізраїль Бешт, тут же і помер в 1760 р. Його могила - місце паломництва хасидів з усього світу (див. Фотогалерею області).
Тепер - про замок. План його неправильний, в формі довгастого трикутника, який своїм гострим кінцем лежить між Бугом та Бужком, в'їзд знаходиться в основі трикутника.
Замок зведено не на підвищинні, тому такі високі його стіни та башти. Довжина фортеці - 130 м., ширина західної сторони - 85 м. Найбільші і найвищі будинки та мури скупчені в східнай стороні твердині. З півночі зведено восьмикутну триповерхову башту, біля неї - житлові приміщення.
З північно-західного боку знаходиться невисока широка п'ятикутна вежа з амбразурами замість вікон. Взагалі, три вежі замку розташовані відповідно до потреб оборони: північно-західна дуже виходить за лінію стіни біля в'їздної брами, восьмикутна височить на півночі, південний бік, захищенний Бугом, має кутову вежу- східну - величезних розмірів, своєрідної і складної конфігурації. Вона складається з ромбовидної частини і чотирьох напівкруглих веж, що з'єднуються попарно з кожного боку.
У центрі замкового подвір'я стоїть храм, спочатку - католицький, потім - перероблений на православну церкву. Збудовано її 1564 р. Грізний характер замкових споруд пом'якшується її пропорціями, тендітним барочним фронтоном та високою покрівлею, що завершується вежею зі шпилем. Різноманітні за значенням і дуже розчленовані об'єми замку не зустрічаються в жодній іншій оборонній споруді. На території замку працює музей, вхід - 1 гр.
Стаття з "Пам"яток України" Євгенія Лопушинська.
МЕДЖИБІЖЗЬКА ФОРТЕЦЯ
На згадку про Меджибіж перед очима постає чудовий краєвид: зелені безмежні луки та спокійні річки, віддзеркалений у водній гладіні рожевий замок, який за високими мурами ховає таємниці своєї багатовікової історії.
Місто стоїть на тому місці, де зливаються дві річки - Півден-ний Буг та Бужок. Уперше згадується вона в Іпатіївському літопису під 1146-1148 роками, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і "Межибоже". Меджибіж входив до складу Володимиро-Галицького князівства, що включало Західне Поділля.
1241 року частину Поділля поневолила Золота орда. Меджибіж був добре укріпленою твердинею. Завойовники оволоділи ним аж 1255 року, після чого змусили мешканців знищити оборонні споруди міста. Як виявили дослідники останнім часом, тоді, мабуть, зруйновано земляні міські вали, а замок пошкоджений мало. Згодом йому, як і місту в цілому, довелося зазнати нищення і стати свідком запеклих боїв та численних лихоліть.
На жаль, у місті нині збереглося дуже мало історичних пам'яток, а ті, що лишилися, перебувають в аварійному стані. Вже по другій світовій війні населення почало розтягати на цеглу для нових будівель мурування костелу XVII сторіччя (тепер він стоїть руїною), втратив історичний вигляд будинок біля нього, спотворено торгові ряди, розібрано ратушу. Зруйновані пам'ятники на католицькому, православному та хасидському кладовищах, які були в задовільному стані ще на початку століття. Знищено вщент церкву Успіння з чудовими фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет.
Тільки потужні мури фортеці, хоч і занепаді, вистояли перед вандалізмом останніх поколінь, байдужих до своєї спадщини. Хоч і нині зусилля реставраторів ніяк не подужають здолати муру байдужості. Усе, що вдалося зробити за останні чверть століття, знову руйнується. Жодної будівлі не реставровано до кінця.
А фортеця є перлиною Меджибожа, найзначнішою пам'яткою.
Історія споруди сягає глибини віків, вона посідала чільне місце між середньовічних фортець світу.
Історію її за часів України-Русі вивчено мало. Але наявні архітектурні та археологічні пам'ятки підтверджують свідчення літопису. Рештки земляних валів, цих невід'ємних атрибутів стародавніх поселень, археологічний матеріал ХІІ-ХІІІ сторіч, виявлений дослідниками на території фортеці поряд із розкопаними мурованими укріпленнями, поховання XIII сторіччя за тереном цих укріплень, які припадають на часи татарського нападу, переконливо промовляють за існування поселення в цей період.
Фортеця була цитаделлю, обведеною земляними валами. її добре збережене ядро часів України-Русі, що його дос-лідники виявили на глибині 11 метрів, займало площу на схилі високого пагорба, увінчаного церквою. Мис фортеці, повер-нутий у бік, де зливалися дві річки, займала вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися промінням на північ і захід. Західне прясло давнього укріплення нині міститься під землею*. Воно поділяє теперішнє подвір'я фортеці навпіл. За давніх часів перед ним було викопано глибокий рів. На рогах фортечних мурів стояли круглі в плані вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді.
Барбакан, що виступав перед надбрамною вежею, захищав підступи до брами. Він мав свою браму і являв собою прямокутний, розміром у плані 10х8 метрів, обсяг, накритий коробовим склепінням заввишки 10 метрів. Ймовірно, над склепінням розміщувався бойовий майданчик, оточений зубчастим парапетом. В'їзна брама барбакана мала герсу - пристрій піднімати й опускати ворітниці, про що свідчать щілини завширшки 28 сантиметрів у муруванні одвірків та проріз в арці, що увінчувала ворота. У разі, якби ворог прорвався через першу перешкоду - герсу, осередній простір барбакана боронили б з навколишніх дерев'яних галерей.
Таку структуру мали пам'ятки оборонного будівництва України-Русі - Золоті ворота в Києві та Володимирі. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані. Проте в київських і володимирських воротах за першою перешкодою, як і в Меджибожі, був простір, захищений з бічних дерев'яних галерей1. На відміну од Меджибожа герса там зупиняла ворога з боку міста. Проте у всіх цих прикладах загальна система оборони брами була дуже подібною.
Нині можемо порівнювати техніку оборони трьох брам однієї доби України-Русі, споруджених у різних місцевостях давньої держави. Це дає змогу узагальнити тогочасні способи оборони й говорити про вплив київської оборонної системи - найдавнішої в часі будівництва (перша половина XI ст.) - на формування фортечної архітектури в інших місцевостях великої держави. Вплив київських Золотих воріт на будівництво володимирських воріт загальновідомий. Тепер маємо підстави вести мову про вплив київського оборонного зодчества і на західний регіон України-Русі. А втім, зважаймо, що Золоті ворота в Києві мали за взірець Золоті ворота в Константинополі, де перед вежею з ворітницями був теж барбакан, ворота якого мали герсу.
Татари панували на Поділлі протягом століття, до 1362 року, коли краєм заволоділа Литва. Князь Ольгерд передав Меджибізьку фортецю у власність своїм небожам - братам Корятовичам, які, за свідченням істориків, відбудували й розширили її2. Первісне ядро увійшло в ансамбль як дитинець, де, крім оборонних споруд, були житлові та господарчі будівлі, певно, дерев'яні. У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву в архітектурних формах, що тяжіли до романського стилю.
Фортечні мури в той час мали товщину 1,8 метра, були прорізані стрільницями, що відрізнялися од давніших. Вони мали зсередини і ззовні прямокутну форму і розмір (зсередини фортеці) 33 х 28 сантиметрів. Їх перекривали кам'яні плити. Розширення каналу зсередини фортеці становило 10-12 сантиметрів.
Стрільниці XIV сторіччя мали обабіч прямокутну форму і розмір відповідно 65х77 та 50х60 сантиметрів. Щоки їх трохи звужувалися до середини стіни, а потім розширювались, були змуровані з великих кам' яних плит завтовшки 22-27 сантиметрів, такими самими плитами стрільниці перекривались. Із зовнішнього боку підстрільнична частина їх була скошена. Стрільниць такої системи збереглося дуже мало, тож кожна з них має неабияке значення. Вони залишилися, бо прикриті були пізнішими прибудовами. Уже в другій половині XV сторіччя структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття.
Такими стрільницями в Меджибізькій твер-дині прорізано зов-нішні мури кам'яниць XV сторіччя в дитинці. Одну триповерхову кам'яницю прибудо-вано із зовнішнього боку східного прясла фортечного муру дитинця, друга, так само триповерхова, врізається в південне прясло. Першу з них радше можна назвати великою вежею (всі три поверхи її пристосовані тільки для оборони, для житла вони не придатні), а друга кам' яниця, навпаки, правила за житло. Третій поверх її був прорізаний широкими вікнами з напільного і дворового боків, два долішні поверхи мали вікна з надвірного боку, а ззовні - стрільниці. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. У покоях були коминки, з них зберігся замурованим лише один тогочасний коминок.
Литовські князі володіли фортецею недовго. У другій половині XV сторіччя Поділля захопила Польща. На перехрещенні двох шляхів - Чорного і Кучманського, якими в ХІV-ХVІІ сторіччях раз у раз сновигали татарські орди, Меджибізька фортеця стала форпостом захисту навколишніх подільських земель. Вона часто зазнавала руйнувань. А коли її відбудовували, то з використанням нововведень в оборонній архітектурі.
На зламі ХV-ХVІ сторіч знову укріплюють північну, повернуту до шляху, сторону. Будують дві потужні вежі - п'ятикутну (Лицарську) та північно-східну круглу (Офіцерську). Мури їх майже чотириметрової товщини, артилерійські стрільниці на всіх ярусах мають з внутрішнього боку передстрільничні ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Великі габарити веж змусили зводити посередині їх стовпи для опори перекриттів. Далеко винесена за грань мурів Лицарська вежа мала призначення ще й спостережного пункту. З її високого оглядового майданчика було видно довколишні степи, варта на ній перша сповіщала про небезпеку. Дозірну альтанку на Лицарській вежі бачимо на гравюрі початку XIX сторіччя, де фортецю зображено ще до пізнішої перебудови.
Наприкінці XV сторіччя церкву переробили на костел, відтак вона набула готичних форм. Видовжені вікна завершилися стрілчастими арками, склепіння з нервюрами вимурували зі спеціально виготовленої фігурної та жолобкової цегли розміром 16х17 сантиметрів. Крипта під кам'яною підлогою костелу є залишком первісної церкви.
Володарі фортеці місцеві магнати Сенявські капітально реконструювали її. Аскетичні, підпорядковані здебільшого оборонним цілям споруди перебудували на палац та оздобили його зовні і всередині. Вікна й двері було облямовано білокамінними профільованими лиштвами, фасади увінчано ренесансовою аркатурою й фігурними атаками. На розі фортеці, де була в'їзна брама, прибудовано потужний, п'ятипелюстковий у плані бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що височіє над бастіоном. Панівною висотною спорудою фортеці стала надбрамна кругла в плані вежа з надбудованими двома ярусами - четвертим і п'ятим. До них можна було потрапити сходами.